Ламаючи обрії...
Зараз, коли кожен день насичений тривогою, коли втомлюється не лише тіло, а й душа, із сумом згадуєш про хвилини перепочинку, які колись навіть не помічав. Кожна людина, яка прагне прожити життя, а не пройти по ньому стороннім спостерігачем, відчуває такі занепади, цю втому. Руйнуючи стереотипи, ламаючи звичні рамки життя, така людина крок за кроком наближає себе до омріяних обріїв. Втомлюється, збивається з упевненої ходи, і хоче побути кілька хвилин наодинці із собою, з природою, із Всесвітом.
Ось тоді і згадуються неперевершені рядки творчості нашого земляка - Михайла Коцюбинського - класика мистецтва імпресії слова, щирих емоцій. Людини, яка мала надзвичайний талант, особливу чутливість, вміння писати образно, переконливо й лаконічно, зруйнувавши рамки нашої літератури й вибухнувши у європейській.
Клод Моне, французький живописець, і Михайло Коцюбинський, український чиновник і літератор, - люди однієї епохи, хоча й дві абсолютно несхожі постаті. Об'єднало їх сонце, світанок нового дня, мрії про нові можливості, прагнення до змін. Славнозвісна картина «Враження. Схід сонця» і новела «Intermezzo».
Що ж є спільного, і що різнить два витвори двох митців? Чому зараз, сто років по тому, ми з певним сумом і таємничою надією, згадуємо ці шедеври? Давайте спробуємо проаналізувати.
Образна система. Перше, з чим зустрічаємося в обох творах, - це відчуття втомленої від повсякденного людини, яка націлює свій зір на споглядання хвиль, що плавно губляться в нескінченному просторі неба. «...Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води притоків у річку... Життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а і чуже...», - пише М. Коцюбинський, у К. Моне - це неясні контури морського порту, де крім моря, неба і головного образу - сонця - майже нічого не помічаєш, - бо це не є суттєвим. Художник ніби волає: «Ось воно життя!»
Центральний образ зазначених творів - СОНЦЕ. У художника сонце піднімається над горизонтом. Воно увірвалося яскравою помаранчевою кулею в сутінок ночі і принесло довгоочікуване світло і тепло. Кожен штрих підпорядковується єдиній меті - відобразити світло прийдешнього дня. Михайло Коцюбинський також проводить аналогію до народження нового дня (а, може, й життя): «...Я дуже щасливий, що стрічаюсь з ним тут, на просторі, де ніхто не затулить його обличчя, і кажу до нього: сонце! я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів - хто знає, що вийде з того насіння? Може, вогні?
Ти дороге для мене. Я п'ю тебе, сонце, твій теплий зцілющий напій, п'ю, як дитина молоко з матерніх грудей, так само теплих і дорогих. Навіть коли ти палиш - охоче вливаю в себе вогняний напій й п'янію від нього.
Я тебе люблю. Бо... слухай:
З тьми «невідомого» з'явився я на світ, і перший віддих, і перший рух мій - в темряві матернього лона. І досі той морок наді мною панує - всі ночі, половину мого життя стоїть він між мною й тобою. Його слуги - хмари, гори, темниці - закривають тебе від мене - і всі троє ми знаємо добре, що неминуче настане час, коли я, як сіль у воді, розпущусь в нім навіки. Ти тільки гість в житті моїм, сонце, бажаний гість, - і коли ти відходиш, я хапаюсь за тебе. Ловлю останній промінь на хмарах, продовжую тебе у вогні, в лампі, у фейєрверках, збираю з квіток, з сміху дитини, з очей коханої. Коли ж ти гаснеш і тікаєш від мене - творю твою подобу, даю наймення їй «ідеал» і ховаю у серці. І він мені світить.
Дивись же на мене, сонце, й засмали мою душу, як засмалило тіло, щоб вона була недоступна для комариного жала...
У обох митців створено багатогранну картину повсякденного життя через своєрідність пейзажу та людей з їх побутом, працею.
У Клода Моне - це розмиті постаті рибалок, а Коцюбинський показує селянина: «То був звичайний мужик. Не знаю, яким я йому здався, але крізь нього я раптом побачив купу чорних солом'яних стріх, затертих нивами, дівчат у хмарі пилу, що вертають з чужої роботи, брудних, негарних, з обвислими грудьми, кістлявими спинами... блідих жінок у чорних подертих запасках, що схилились, як тіні, над коноплями... пранцюватих дітей всуміш з голодними псами... Все, на що дивився й чого наче не бачив. Він був для мене наче паличка дирижера, що викликає раптом з мертвої тиші цілу хуртовину згуків»
Техніка. Прагнучи відобразити на полотні гру світла, Моне наносить дрібні стрімкі мазки, що нагадують виблискуючі плямочки. Швидкі мазки, помаранчева доріжка на воді - домагаючись чистоти світла, він не змішує фарби на палітрі. М. Коцюбинський, опанувавши засадами імпресіоністичного письма, виробив свій неповторний стиль: детальні реалістичні описи поступаються в нього лаконічним штрихам, окремим деталям, неконкретизованим натякам чи й взагалі розмитим у контурах плямам. Зовнішнє життя, тобто події, поступається внутрішньому - життю душі й серця героя. Предметом зображення стає те, що діється в душі героя, в його голові і серці. Враження від навколишнього світу, матеріалізовані в почуттях, настрої, переживаннях, - ось що становить організуючий центр новелістики М. Коцюбинського-імпресіоніста.
Клод Моне уникає окреслення чітких контурів та зображень рельєфних фігур (на задньому плані лише вгадуються берегові споруди, можливо, навіть якісь дерева) - він насамперед намагався зафіксувати враження від освітлення і кольору. Митець грає кольоровою гамою аби показати пробудження сонця. Головним для нього була не сама дійсність, а її вплив на емоційний стан людини, те враження, яке вона викликала в її душі.
Михайло Коцюбинський же для відображення психологічних станів ліричного героя, його почувань і настроїв, послуговується найрізноманітнішими зображальними засобами і прийомами. Особливо велике функціональне значення має внутрішній монолог героя, що часто нагадує потік свідомості - аморфний, хаотичний, переданий натуралістично. Цій самій меті служить ліризація оповіді. Найбільш помітна вона в описах природи. Пейзажі відображають не лише красу навколишнього світу, а й складне внутрішнє життя героїв, їх настрій і почуття. Чарівними словесними пейзажами, що створені імпресіоністичними зоровими й звуковими образами (звуками зозулиного «контральто», божественним співом жайворонків, що тягнули від землі до небо невидиму струну), автор хотів довести, що людина серед природи стає чистою, відкриває своє серце для краси, правди і добра. Тож на першому плані не сама природа, яку спостерігає ліричний герой, а його душа, що сприймає (або не сприймає) довкілля. Тому й серед "дійових осіб" новели не лише сонце, зозуля, жайворонки, а й такі, як моя утома, людське горе. І всі вони символізують настрій, переживання героя.
Авторська позиція.Порівнюючи шедеври двох митців, абсолютно різних за ментальністю, з різних країн, можна відчути спільну думку-висновок: «Кожна мить життя несе певні відчуття. Ці відчуття різні в різних людей і за різних обставин, але природа несе людині те первісне тепло, той затишок, який вона так необачливо втрачає. Частіше дивіться в небо, згадуйте про нього, адже все йде, все минає, і лише небо й сонце на ньому залишаються вічними».
Автор новели «Intermezzo» дав можливість переконатися, що людина, а тим більше художник, не може відокремлювати себе від проблем світу. Тільки в житті серед людей і для людей є сенс. У цьому ідея твору.
Автор картини «Враження. Схід сонця» зазначив: «Я намагався зробити неможливе - намалювати саме світло». Художник і не прагнув до точного відтворення дійсності, якось вплинути на неї - йому хотілося лише передати саме цей стан атмосфери.
Можемо зробити висновок, що змішуючи, поєднуючи елементи різних стилів, Михайло Коцюбинський лишився самим собою, зі своєю неповторною манерою написання, а ми яскраво уявляємо тихий шелест золотої пшениці, білі хмаринки в чистому, аж дзвінкому небі, ми насолоджуємося духом, який віє зі сторінок і надихає на «відродження» нового дня і нових сил до подальшого життя.
Отже, ще один факт, який свідчить: бути цікавою людиною - складно й водночас просто. Треба просто зуміти відійти від стереотипів, змінити своє ставлення до життя. Зламати обрії власних мрій і зазирнути ще далі...